Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Грудень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Наше опитування
Яку інформацію ви хотіли б бачити на сторінках сайту ?
Всього відповідей: 55
Друзі сайту
  • uCoz Community
  • uCoz Manual
  • Video Tutorials
  • Official Template Store
  • Best uCoz Websites
  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0




    Розкриття невідомих сторінок воєнного літопису


    У краєзнавчій літературі є чимало робіт і публікацій, що стосуються історії нашого краю та окремих населених пунктів у роки Другої світової війни, але ґрунтовного дослідження яке б стосувалося с. Косарі тим часом немає. Разом з тим, є багатий фактографічний матеріал, який вартий уваги дослідників і має бути належним чином представлений у краєзнавчих роботах.

    Велику справу в збереженні матеріалів про подвиг нашого народу в роки Великої Вітчизняної війни роблять протягом уже багатьох десятиріч юні слідопити, йдучи шляхами бойової слави. Слухають вони розповіді ветеранів, записують їх у щоденники походів, складають героїчний літопис війни.

    Багато можуть розповісти і стара каска, гільза від снаряду, фляжка, знайдені в порослому травою окопі. Все це - священні реліквії, які повинні знайти своє місце в шкільному музеї слави.

    Нами були опрацьовані матеріали місцевого краєзнавчого музею, шкільної кімнати Бойової слави, Кам’янського краєзнавчого музею, відомості, що зберігаються в сільській раді, Книги Пам’яті Черкаської та Кіровоградської областей, електронні бази даних воїнів, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни. Інформацію, яку ми отримали, ми систематизували в такі таблиці.

    Відомості про льотчиків, похоронених в братській могилі на сільському кладовищі

    Прізвище, ім’я, по батькові

    Військове звання

    Рік народження

    Місце народження

    Частина, в якій воював

    поранення

    Де похоронений

    Дата вибуття

    1

    Галенко Федір Трохимович

    Лейтенант командир ланки 132 АП

    1915

    Березніковський р-н Миколаївської обл

     

    При виконанні службових обов’язків згорів в літаку

    С.Косарі, кладовище, братська могила

    26.06.1941

    2

    Кірсанов Іван Михайлович

    Лейтенант, нач. Зв’язку 132 АП

    1915

    С. Пушкіно Волоколамського р-на Московської обл

     

    При виконанні службових обов’язків згорів в літаку

    С.Косарі, кладовище, братська могила

    26.06.1941

    3

    Акімов Борис Петрович

    В/техн. 2 рангу, авіа механік 132 АП

    1920

    М.Шахти, Ростовської обл.

     

    При виконанні службових обов’язків згорів в літаку

    С.Косарі, кладовище, братська могила

    26.06.1941

     

    В перші місяці війни на території села впав підбитий фашистами радянський літак. Весь екіпаж в складі 3 льотчиків згорів. Їх тіла були похоронені на сільському кладовищі. Прізвища загиблих льотчиків були написані на пам’ятному знаку, який був встановлений на могилі. Але коли поставили пам’ятник льотчикам, відомості про них втратилися. Слідопити нашої школи встановили, що прізвище командира екіпажу Галенко Федір. В книзі обліку братських могил Кам’янського краєзнавчого музею вказана така інформація: «В могилі похоронені 3 невідомі льотчики з Кіровоградської військової части в званні сержантів.»

    В електронній Книзі Пам’яті нами знайдена тільки така інформація: Галенко Федір Трохимович. Рік народження  невідомий. М.Кіровоград, українець. Лейтенант. Загинув у бою 26 липня 1941 року. Похований в с.Косарі Кам’янського району Черкаської області. Інформація взята з інтернет-сайта http://www.obd-memorial.ru/. Але нами була знайдена інформація і про інших членів екіпажу літака.

    Як згадує жителька села Онищенко (Калита) Марія Кирилівна: «Все, що було зібрано на полях вивезли до Німеччини. Селянам залишились овочі, зібрані на городах: буряки, картопля, гарбузи, морква. Не було тільки хліба. Окупаційні війська зганяли людей на роботу до громадського двору і не платили за неї грошей.

    Всіх, хто залишався в селі, гонили пішки на роботи: в села Михайлівка та Ребедайлівка, щоб розчищати дорогу від снігу для наступу фашистської техніки. Їй було 12 років, як вона разом з іншими підлітками працювала на рівні з дорослими під дулами фашистських автоматів: рили окопи, розвантажували снаряди із залізничних вагонів на підводи та ін.»

    За роки війни фашистські окупанти нанесли тяжкі рани селу: зруйнували завод, сплюндрували школу, спалили будинок учителів, забрали в колгоспників усю худобу, знищили будівлі. Більше 50 юнаків і дівчат вивезено в рабство до Німеччини. Є їм про що згадати: і табір «Людвігсфельд», «Шмаусберг» під Берліном і роботи на металургійному, алюмінієвому заводах, гнули спину на німецьких бауерів. Але ніщо не могло зламати волелюбність народу, не хотіли терпіти ворога на рідній землі.

    Десятки косарців поповнили партизанські загони в лісах Комсомольського лісництва та Холодному Яру. З жителів села Косарі складався окремий взвод партизанського загону ім. Ворошилова, який налічував 23 чоловіки.

    В кінці 1943 року цілими сім’ями пішли в ліс, а потім разом із загоном Дубового пішли на з’єднання з військами Червоної Армії поблизу Черкас.

    На початку 1944 року в загоні Дубового налічувалось близько 1000 осіб. При загоні був створений табір біженців. За сім місяців діяльності цей партизанський загін пустив під укіс 12 ешелонів ворога знищив 14 паровозів, 83 вагони з живою силою й технікою німецьких загарбників, розгромив 30 німецьких комендатур, знищив близько двох тисяч гітлерівців.

    Спогади Скічка П.П.:

    Скічко Петро Петрович після закінчення 7 класів в 1934 році навчався в ФЗУ, працював  слюсарем. В 1938 році призваний на службу в Армію. 1941 року почалася війна. Петро Петрович брав участь в обороні Києва, під час відступу потрапив у оточення на лівому березі Дніпра. Пробиваючись з оточення, потрапив у полон до фашистів, де пробув місяць. З полону йому вдалося втекти. Добрався до рідного села Косарі. Грушківські партизани запропонували Петру Петровичу працювати на залізничній станції з розвідувальною метою. Але незабаром поліція почала слідкувати за ним, і йому довелося залишити роботу і перейти в партизанський загін.

    7 листопада 1943 року партизанський загін звільнив село Грушівку. Але 1 січня 1944 року фашисти прорвалися в ліс і почали наступ на загін з метою знищення. Бої точилися до 5 січня. 5 січня німецькі танки вдерлися в розміщення партизанського загону. Але всі вони були підбиті. Під натиском бійців загону фашисти втекли. В цьому бою було вбито 360 німців. Партизанський загін втратив 2 вбитими та 11 партизанів було поранено. Тоді командування загону приймає рішення: провести загін через заміновану територію. В районі села Зам’ятниці загін прорвав фронт і з’єднався з радянськими регулярними військами. Там партизанів розформували на 3 роти. Формувалися в Черкасах як запасники, а потім – на фронт в 22 дивізію.

             «Бойове хрещення» П.П. Скічка відбувалося так: партизани побачили колону німецьких возів, яка рухалася через Грушівку в Михайлівку. Партизанів було лише 7 чоловік, але вони напали на колону зненацька. Діяли за прислів’ям «Сміливість міста бере». Спочатку підстрелювали коней, а потім зав’язався нерівний бій. Вчасно підоспіла допомога, і здобутком партизанів стали 19 возів з боєприпасами і продуктами.

    Петро Петрович брав участь у Корсунь-Шевченківській битві. Одного разу командир дав завдання групі розвідників, в якій був Петро Петрович, взяти «язика». Під час виконання цього завдання П.П. Скічка було поранено. Лікувався в госпіталі, а після одужання був призначений у запасний полк авіаційної артилерії. Закінчив війну в цьому ж полку в Празі (Чехословаччина). Перемогу зустрів під час форсування Ельби. Після війни, в 1948 році за участь у бойовій операції по взяттю «язика», нагороджений медаллю «За відвагу», а за збитого ним ворожого літака на території Німеччини при взятті міста Дрезден одержав медаль «За бойові заслуги». Війну закінчив у званні старшини.

    16 серпня 1944 року партизанський загін вийшов з Матвіївського лісу і розмістився в районі села Завадівка. Тут німці оточили загін, але партизани вночі прорвали оточення.

    Ми розшукали родичів воїна, який загинув визволяючи село від німецько-фашистських загарбників. Внуки та племінники Голуба Федора Івановича були повідомлені про місце, де похований їх дідусь. Родичі відвідали могилу дідуся, поклали квіти та привезли частинку рідної полтавської землі на могилу воїна.

    Закінчилась війна. Повернулися додому солдати. На грудях у кожного виблискували бойові нагороди, медалі «За відвагу» та «За бойові заслуги», а 16 косарців нагороджено орденом Червоної Зірки.

    Із спогадів про Петрюка Юхима Андрійовича

    (розповідь Ратушного Марка Сизоновича)

    Повесні 1942 р. Петрюк Юхим Андрійович чергував на станції Косарі як дублер німецького чергового по станції. Такий був порядок.

    Одного вечора, заступивши на чергування, німець десь опівночі доручив Петрюку чергування, а сам пішов спати. Незабаром з Кам’янки прибув до Косарів поїзд з черговим вантажем. Перегін з Косарів до Фундукліївки ще був закритий. А з Кам’янки знову відправився черговий вантажний поїзд. Станція Косарі, звичайно, не змогла його прийняти, бо станційні колії були зайняті вантажним поїздом, що чекав черги на Фундукліївку.

    Петрюк, бачачи, що німець спить, відкрив вхідний семафор з боку Кам’янки і дав право на проїзд поїзда без зупинки. А коли паровоз пройшов семафор, то Петрюк його закрив.

    Сталося страхіття: на великій швидкості поїзд врізався в хвіст ешелона, що стояв у Косарях, а в Кам’янському составі були напіввагони з бензином (авіаційним) і ці цистерни полізли один на одного, почалася велика пожежа, шпали погоріли до тла, згоріла залізнична казарма.

    Коли німець-черговий проснувся і прийшов до пам’яті, то не сказав начальнику, що спав, і щоб уникнути відповідальності, доповів, що машиністи Кам’янського поїзда проспали, а Петрюкові наказав мовчати.

    Герої поруч з тобою. Це може бути старенький учитель твоїх батьків, бабуся з сусіднього будинку, прадідусь або дідусь твоїх друзів. Вони вже старенькі, але потрібно пам’ятати: вони – учасники славної героїчної історії нашої країни, яку ми відкриваємо для себе сторінка за сторінкою.

    Багато сімей втратили на війні своїх рідних. Багато з тих, хто повернувся живими стали інвалідами, майже всі мали тяжкі поранення.

    Війна принесла величезне горе нашому народу.

    Пам’ять про тих, хто віддав своє життя, захищаючи наш край від фашистської навали, буде вічно жити у наших серцях.

    А тим воїнам, хто залишився живим, наша велика пошана і любов!

     


    Copyright MyCorp © 2017